У 2026 році оборонні споруди Більського городища отримали статус культурної спадщини національного значення. Директор Історико-культурного заповідника «Більськ» Ігор Корост розповів, що городище вважають важливою археологічною та історичною пам’яткою, яка дозволяє досліджувати життя давніх цивілізацій на території Полтавщини. Про це інформує «Полтавська думка», що публікує новини Полтави.
«Полтавська думка» пише, що Більське городище було зведене в VI столітті до нашої ери. Спорудження оборонних валів і ровів виконували місцеві жителі, серед яких були представники гальштатської культури з території сучасної Західної Європи, осіле населення та кочові скіфи. Археолог зазначив, що контакти між цими трьома культурами на той час залишаються загадкою для дослідників, хоча вони активно працюють над з’ясуванням цих взаємозв’язків.
Ігор Корост пояснив, що городище фактично було захищеним містом. Внутрішню частину території називали Великим укріпленням Більського городища, до якого входили ще невеликі фортеці – Західне та Східне укріплення. Вся фортеця займала площу близько 5 тисяч гектарів і мала форму неправильного трикутника, обнесеного оборонними валами.
За словами директора заповідника, валові та рвові споруди мали оборонне призначення, і науковці розглядають два основні варіанти їхнього створення: перший – для захисту населення від скіфів, другий – разом зі скіфами для оборони від персів. Корост також зазначив, що існує версія, ніби перський цар Дарій І міг зруйнувати місто Гелон, про що писав давньогрецький історик Геродот. Проте він уточнив, що не всі описані Геродотом події достовірні, і археологи поки що не знайшли доказів перебування перських військ у Більському городищі або слідів спалення міста.
Внутрішня територія городища могла вмістити велику кількість людей із навколишніх поселень для захисту від ворогів. Там розташовувалися водойми, площі для випасання худоби та вирощування врожаю, що дозволяло роками протистояти облозі.
Ігор Корост розповів, що перші дослідження укріплень Більського городища проводив археолог Василь Городцов на початку ХХ століття, а в 50-60-х роках його вивчав Борис Шрамко. Археолог зазначив, що дослідження валів є складною роботою: необхідно розрізати насип повністю по висоті та глибині, а археологічних знахідок там небагато, проте навіть такі результати дають важливу інформацію про конструкцію споруд.
Корост пояснив, що дослідників особливо цікавить будівельна конструкція валів. На думку Бориса Шрамка, на насипах раніше стояли дерев’яні частоколи, сплетені з прутів. Це дозволяло жителям городища захищатися від нападників і вести стрілянину з лука з укріплень. Директор заповідника підкреслив, що завдяки поєднанню земляного насипу та частоколу захопити фортецю було практично неможливо.
Протяжність Великого укріплення становить 32 кілометри, а якщо врахувати Західне та Східне укріплення, вона сягає майже 37 кілометрів. Середня висота валів – 4–6 метрів, проте в окремих ділянках досягає 8 метрів, залежно від рельєфу. Корост пояснив, що на більш небезпечних ділянках, де територія була рівною та відкритою, вал робили максимально високим і потужним, а там, де природні перешкоди зменшували ризик нападу, його висота була меншою.
Директор заповідника зазначив, що Західне укріплення займало площу 76 гектарів, а Східне – 66 гектарів, що робить їх більшими за такі давні поселення, як Херсонес або Ольвія. Для будівництва таких масштабних споруд залучалися великі групи людей, а завдання полягало в тому, щоб створити укріплення за 1–2 роки. Затримка могла зробити роботу марною, оскільки вороги могли обійти незахищені ділянки.
Археолог підкреслив, що вали будували надзвичайно складно. Для перенесення землі використовували предмети, схожі на сучасні сапки, а землю насипали у сплетені з лози кошики та переносили на місце. Науковці поки не виявили інших інструментів, проте ця техніка дозволяла швидко зводити великі насипи.
Ігор Корост наголосив, що дослідження Більського городища тривають і дозволяють отримати важливі дані про технології та спосіб життя давніх народів. Оборонні споруди лишаються одними з найвідоміших пам’яток регіону, які демонструють високий рівень організації, кооперації та технічного мислення людей, що населяли ці землі понад два з половиною тисячоліття тому.
