«Я не міг покинути пацієнтів та свою сім’ю»: інтерв’ю з лікарем, який залишився на окупованих територіях

Коротка розмова с медиком, який залишився жити та працювати на тимчасово окупованих територіях. Його ім’я та фото з міркувань безпеки розголошуватись не буде. Коли Україна переможе, ми з радістю «відкриємо всі карти». Українська асоціація лікарів амбулаторної медицини продовжила цикл інтерв’ю з лікарями, у яких вони говорять про те, як змінилось їх життя від початку повномасштабної війни. Ці історії заслуговують вашої уваги та поваги, передає редакція.  Наш герой дуже багато років  працював лікарем-педіатром, але останнім часом в Україні його посада отримала нову назву – сімейний лікар. Оскільки він живе та працює у невеличкому населеному пункті, роботи завжди вистачало. Він знав всіх своїх пацієнтів у обличчя, з багатьма товаришував. Загалом, життя було спокійним, а от після початку повномасштабної війни все змінилось. Майже одразу його містечко потрапило під окупацію. Неподалік велись дуже жорстокі бої, тому вони все чули та бачили. Лікарня, у якій він працює, стала місцем, що рятує життя. "На початку війни у нас, як і у багатьох жителів населених пунктів навколо яких велись бої, зникли електроенергія, газ і централізоване водопостачання. Але завдяки «ковідним» бідам у нашому медзакладі з’явився власний генератор. Саме це і дало нам величезну допомогу. У наших підвалах від страхіття війни ховалось дуже багато людей. У нас була вода, бо ми змогли під'єднати насос, який качав її зі свердловини, трохи тепла та світла. У таких «спартанських» умовах ми навіть приймали пологи! Від початку війни у наших стінах з’явилось 7 маленьких діточок. Цікавим є і те, що до війни у нашій лікарні не було пологового відділення, тому ми згадували свої старі навички та знання. Зараз вже (ред. мова йде про середину червня 2022 р.) електро- та водопостачання відновлено, а от газу немає й досі. Ну нічого, ми пристосовуємось до життя у нових реаліях", – розповідає герой. Через населений пункт лікаря проходили евакуаційні колони. Багато автобусів поїхало вже, мабуть, з кінця березня. До цього часу були тільки поодинокі люди, які на страх та ризик намагались виїхати на власному транспорті. Вони своєю чергою допомагали людям, які отримали поранення. Тоді роботи було дуже багато, десь по 100-150 людей кожного дня. Бували навіть тижні, коли я лікар покидав власне робоче місце по п'ять діб. Як багато людей виїхали з вашого міста та чому ви залишились? – Деяка частина моїх сусідів, можливо, десь третина, майже одразу виїхала, але я з сім’єю вирішив залишитись. В мене є паралізована мати та величезна кількість пацієнтів, яких я просто не міг покинути. Яка ситуація у вас наразі з медичними препаратами та іншими необхідними для роботи речами? – Перший час, коли закрились всі аптеки, було досить непросто, але ми виживали на власних запасах та домашніх аптечках наших односельців. Збирали, як то кажуть «зі світу по нитці». Проблеми були з дитячим харчуванням та гормонами щитоподібної залози, а от інсуліну вистачало, бо до війни у нас в лікарні були сформовані непогані запаси. Зараз ситуація трохи стабілізувалась, але наслідки війни все ще відчуваються. Розкажіть, з якими проблемами до вас потрапляли пацієнти після початку повномасштабної війни? – Ну звісно крім травм, отриманих у результати бойових дій, у нас було досить багато пацієнтів з бронхіальною астмою, інфарктами та інсультами. Якщо стан хворого був задовільний, нам вдавалось допомогти йому, але якщо зустрічались тяжкі випадки, на жаль, без необхідних медикаментів, обладнання та спеціалістів, деяких людей ми втрачали. Потім ми стикнулись з масовими отруєннями. До нас надходила величезна кількість дітей, які через забруднену воду та антисанітарію взагалі отримали серйозну діарею та інші шлунково-кишкові розлади. Також є досить багато людей, які через стрес буквально втратили здоровий глузд. Я знав багатьох з цих людей раніше, вони були адекватними, але після бомбардувань змінились. Деякі не виходять з льохів та при найменшому галасі впадають у паніку, деякі просто втратили зв’язок з реальністю. Проблема збільшення кількості психічних розладів дійсно є і вона дуже насторожує. Також значна кількість людей, покидаючи власні домівки, втрачає медичні книжки. Багато з них мають серйозні хронічні кардіо захворювання, тому я вважаю, що нагляд за ними має бути на високому рівні. Як би у нас частіше використовувались скринінгові методи діагностики, було б дуже добре, ми могли б зберегти багато життів. Сподіваюсь, що скоро Україна переможе і наше село поверне собі повноцінне довоєнне мирне життя! Джерело: 056.ua