Відволікала сестру, аби вона дивилася на пташок у небі, а не на тіла мертвих людей на землі: історії блокадного Маріуполя

Маріуполь перетворився на символ військового опору і гуманітарної катастрофи у війні. Десятки тисяч людей залишаються у місті без води, їжі та тепла, декому все ж вдалося виїхати. Редакція розкаже історію волентерки, яка виїхала із міста. Своєю історією з блокадного Маріуполя поділилася волонтерка Аліна Горгуль. Вона зростала на Лівому березі, з якого почалися обстріли. Її мікрорайон зруйнували. Думали, що все це на два дні, але згодом у Маріуполі стало небезпечно всюду. Під час окупації вона перебувала в районі парку Петровського. Звідти Аліна пішла на зв'язок до центру. Ніхто не знав, що відомо про Маріуполь на “Великій землі”.  “Навіть півгодини не було, щоб щось не падало, не стріляло та не вибухало. Це було касетниці, гради, авіабомби…. Обстріли були постійні. Я побачила українських військових та своїх друзів з “Азову”, морської піхоти та патрульної поліції. Я була дуже рада їм, бо вони живі, вони тут і нас не залишили. Вони з нами!”, – ділиться Аліна.  Але почався дуже потужний авіаобстріл. Прилітало біля “Браво”, Кірова, у центрі, біля зупинки на вулиці Леваневського та все ближче до неї. В один момент стало чутно надпотужний вибух від якого посипалося все скло. Неподалік від неї впав снаряд, він застряг на дорозі, але не розірвався. Саме це врятувало її. Тоді на Маріуполь обрушився шквал обстрілів. Вибухи були скрізь та повсюду. Аліна не знала чи дійде додому. “Найстрашніша була думка, що ти будеш довго вмирати”, – згадує дівчина.  Ситуація ставала ще дедалі гіршою. Кількість авіаударів надень доходила за 100. Небезпечно було навіть ходити по воду. Місце зі струмком, парк Петровського – обстрілювали. Людям доводилось йти далі – через поле. Ніхто навіть не гадав, що будуть стріляти по відкритій місцевості, де не було військових. Але почали…. Саме у той час, коли Аліна з родиною йшла по воду. Падали на землю та рятувалися від уламків. Коли виїжджала з Маріуполя, то дівчина бачила жахливі руйнування. Молодшу сестричку відволікала, аби вона дивилася на пташок у небі, а не на тіла мертвих людей на землі. У Аліни було дуже багато телефонів військових та фото з ними, а ще патріотичні татуювання – вона боялася, що при перевірці на блокпосту її можуть вбити і залишити її тіло у траншеї. На щастя, її не перевіряли, лише – чоловіків. Коли вони потрапили на перший український блокпост, то були дуже щасливими. Джерело: 056.ua