“Ми тепер – їх очі…”: життя дружини загиблого “Азовця” вмістилося у п’ятьох фотографіях

​​Удар окупантів по Оленівці – це свідомий воєнний злочин росіян, свідоме масове вбивство українських військовополонених. 29 липня більш ніж п’ятдесят загиблих. Більше п'ятидесяти родин перейшли із статусу "сімей полонених" у "сім'ї загиблих". Дружина загиблого бійця написала те, про що мовчала всі ці п'ять місяців.  Її життя вмістилося у п'ятьох фотографіях. Про це повідомляє редакція.  Тамара Яніна думала, що гірше смерті чоловіка вже нічого не може бути. "Я думала, що гірше, ніж в квітні, вже не буде. Але я навіть уявити не могла, що найгірше – це пережити твою смерть; пережити смерть майже всіх твоїх друзів; пережити ці всі катування живих людей, чоловіків, жінок, старих людей і маленьких дітей; пережити масову страту тих, хто разом з тобою мене захищав; пережити кожну новину про смерті в результаті вибухів; пережити кожну новину про 200-го воїна – і жити тепер з цим…", – пише дружина Героя України.  Дівчина тепер знає, як це, коли помирає душа. Це коли ззовні живеш, робиш все як завжди, але всередині ти мертва. От просто мертва. Тамара зазначила, що дочка загиблого героя азовця сказала їй, що скоро приїде її рідний дядько, і вони будуть дурачитися і бавитися. Її дядько – це рідний брат тата. А він не приїде. Бо він згорів в Оленівці. Дівчинка про це не знає, бо вона ще не оговталася від втрати тата. "І я сиджу поряд з її мамою, і в нас "німа сцена". Як жити далі?.. це не просто пафосне запитання, це дійсно моє запитання, як мені тепер жити далі???…Я сьогодні бачила фотографію відрубаних рук і голови українського військового, які насадили на якісь кілки чи паркан. Ще бачила відео з чітким підписом "катування і звірства над нашим полоненим", де в живу людину встомили патика в спину, він, бідний, повзе, а вони знущаються, щось там говорять. Їх катували весь цей час. Їх продовжують катувати. Поки я їм, сплю, гуляю з дитиною, йду до магазину – їм відрізають статеві органи, відрубають руки і голови, встромляють патики в спини і знущаються над живими людьми. Як з цим жити?… Вони відрізають їм все, не тільки яйця. А повністю все. "Щоб не плодилися" підписують так відео. Як з цим жити?…", – питає Тамара.  Дружина Героя України питає як з цим жити, не дивитися? Дівчина каже, що легше всього забути, не дивитися, не чути і не знати. Як це роблять зараз більшість українців. Щоб не травмувати себе просто відсторонюються від новин. Поки вони спокійно продовжують жити в спокої, за рахунок тих, хто ризикує щохвилини своїм життям для захисту країни. Так ось забути – це не про Тамару та інших членів родин Героїв України. Родини не могли врятувати своїх чоловіків, синів, братів і сестер. Більшість не знала кому писати, як достучаться до впливових людей. Хоча вони постійно щось робили. Потім було дуже багато закликів не розповсюджувати інформацію про полонених, щоб не нашкодити операції обміну. Вся Україна із затамованим подихом слідкувала за подіями на Азовсталі і взяттям в полон захисників Маріуполя. Далі була тиша, необхідна для для проведення операції по обміну. Тиша, яка закінчилася трагедією.  Все що може зараз писати Тамара, це те, що вона нічого не змогла зробити. "Я не знаю, кому писати, яким макронам з байденами, щоб їх врятували. Мене не читають найвпливовіші люди. Але це вже не важливо… Їх же можна було врятувати. Але ж дипломатія… Світова дипломатія… Будь ласка, прошу, поясніть мені хтось, хто точно на цьому знається, хтось з відповідною бездоганною освітою: чому Ггазький Суд досі не розпочав над країною-катом судове розслідування? Чому ми досі збираємо докази, а не подаємо на них до суду??? Я не розумію, поясніть, будь ласка!!! На це мала би бути якась вагома, людяна, причина, бо дипломатичні причини не можуть виправдати цих всіх катувань, знущань, гвалтувань, вбивств. Ці всі люди, наші військові, вони не загинули – вони вбиті!!! Це різні речі", – наголошує Тамара.  Єдина причина, по якій дружина Героя України ще живе на білому світі – це її син. Вона не хочу, щоб його виховували чужі люди. Його так ніхто не буде любити, як мати. "Більше причин немає. Я вже не чекаю тіла, могили, документів, я нічого не хочу. Я би хотіла заснути і більше ніколи не прокидатися, якби не було дитини. Бо я не знаю, як з цим жити. Я просто не розумію, як тепер жити", – ділиться дружина Героя України. Наразі Тамара, як і інші родини загиблих Героїв України залишаються жити: "ми тепер – їх очі…", кажуть вони. Редакція висловлює свої співчуття родинам Героїв України. Ми будемо робити все можливе, щоб усі вині у злочинах відповіли за них у повній мірі. Також кожен з нас має зробити так, щоб усі смерті наших захисників і захисниць не були марними. Щоб нам було не соромно дивитися в очі їх родин, які тепер "їх очі".  Джерело: 056.ua