Лісу більше нема – його спалили з усіх боків: розповідь про пекло окупації із Енергодару

Найбільша в Європі АЕС – Запорізька, а також її місто-супутник Енергодар опинилися в окупації з перших днів широкомасштабної російської агресії. Першого вересня у місті Енергодар з п’ятої години ранку не припинялися постійні мінометні обстріли міста. Чуто автоматні черги. Ворог влучив в декілька цивільних об’єктів. В наслідок атаки є постраждалі та загиблі.  Редакція розкаже в яких умовах виживають місцеві жителі.  Найпотужніша АЕС в Європі перебуває під контролем російських окупантів, в заручниках у них – близько 30 тисяч енергодарців. Люди живуть на "пороховій бочці", оскільки загарбники вільно переміщаються по всій території атомної станції, а на які безумства вони здатні, весь світ бачить кожен день. Мешканка Енергодара, імені якої не називаємо заради її безпеки, бо жінка перебуває та працює в окупованому місті, написала листа. Все про що вона пише – справжній крик душі. Мешканка Енергодара повідомляє, що вони живі: "Вчора було пекло. Сьогодні тиша. Навіть уночі. Востаннє стріляли близько 10-ї вечора. Ще доведеться порахувати і оплакати всіх загиблих, натягнути плівку і вставити фанеру у всі вибиті вікна, помахати слідом усім, хто поїхав учора і поїде найближчими днями… Сподіваємося, що вчорашній жах не повториться". Жінка згадує перше вересня, коли стріляли з 5 ранку з різних знарядь із різних місць. Плюс гроза над містом. Спочатку били по станції, промзоні, гаражах та садах. Жінка повідомила, що лісу більше нема. Його спалили з усіх боків. Годині о 6-й гроза припинилася, але почали бити по місту. Чоловік на телефоні зі своїми співробітниками. Усі пишуть хто що бачить та чує і як розуміє. Вони збиралися на роботу, але чоловік зупинив їх до з'ясування обставин. Годині о 10 трохи притихло і деякі люди побігли хто куди. Хто з собаками на вулицю, хто у справах.  Прийшли перші офіційні повідомлення про руйнування та загиблих. Потім знову почалося. Над містом літали гелікоптери та стріляли. Години о 2-й у місто увійшли танки. "Ми самі їх не бачили, але вони проїхали Курчатовим до водозабору і там десь сховалися. Потім приїхала комісія, і шоу затихло. Ми поїли й повернулися до коридору – витягли шафу з консервацією, щоб можна було там спати вдвох. Виявилось, що консервації так багато! Не очікувала. Весь вечір пролежали на ліжку з мобілками – діти дзвонили навперебій та новини. Такі «дрібниці» як зупинка блоку 5, знеструмлення блоку 2 та зниження навантаження на 6 вже не лякали. Зникла ненадовго вода. Потім з'явилась. Ніч була тиха. Цілком тихий", – пише жінка з Енергодару. Наступного дня, після цього жаху, її чоловік пішов працювати, а вона залишилася вдома. Своїх домашніх улюбленців, котів жінка залишила ходити у збруї, щоб їх можна було пристебнути до повідців.  Жінка не скаржиться і не чекає, що хтось її пошкодує. Вона розуміє, що йде війна і люди гинуть щодня і щогодини. Щохвилини руйнуються чиїсь будинки, згоряють машини, на які люди збирали гроші роками. Вже  сто дев’яносто друга доба героїчного протистояння Української нації російському воєнному вторгненню. Жінка наголошує, що мирні дні вони такі однакові. Так схожі один на інший: робота, домашній клопіт, вечір у родинному колі. Це не запам'ятовується, зливається в тижні, місяці, роки спокійного життя. Щось тішить, щось засмучує, більшість проходить непомітно. І ось війна. І все. І вже ніколи не буде, як було! І за словами жінки, саме тоді приходить запізніле розуміння того, як чудово ми жили, навіть коли було нудно і здавалося, що все не зовсім так іде, як хотілося б. "Тепер все негаразд! І розумієш, що раніше було чудово добре! Але цього вже нема. І щодня страшний зі свого. Я знаю, що Маріупольці жили в пеклі місяцями, Харків під обстрілом півроку. Багато міст та сіл… їх просто немає. Поруч із цим наше вчорашнє пекло – просто страшний епізод. Але. Є одна маленька але. Все це, вся ця перехресна стрілянина з усього і вся йшла без противника, без населення, що опирається, – просто fire show для залякування комісії МАГАТЕ і для відеоролика в рашистських ЗМІ. Не було жодної диверсійної групи, жодних дронів, жодних партизанів і навіть жодної групи мешканців, які хотіли б «відкрити» очі тієї самої комісії. Наше місто лежить під ними вже півроку і, знаючи, що воно лежить на гігантській бомбі, не ворухнеться. У цьому мені бачиться особливий жах та нелюдяність! Тепер точно все", – закінчила лист жінка з Енергодару. Джерело: 056.ua