За 1000 днів великої війни медіаполе Дніпра помітно змінилося. Перші дні війни запам’яталися дніпровським медійникам назавжди: розгубленість, нерозуміння, що робити далі, консолідація сил і робота в нових умовах, до яких мало хто був готовий. Для одних редакцій цей час став моментом «прориву», глобальної зміни робочих процесів, нарощуванням нової аудиторії, для інших – скороченням виробництва або повним закриттям. Постійні конфлікти між пресслужбами та медійниками через заборони та зміни правил роботи на «прильотах», поява та глобальний розквіт анонімних телеграм-каналів, які публікували та продовжують публікувати заборонену інформацію про прильоти, медійники, які стали на захист України, повернення з полону та втрати – ось мала частина життя медіаспільноти Дніпра та області під час повномасштабної війни.
Початок повномасштабного вторгнення для дніпропетровської медіаспільноти
Валерія Холодова, на 24 лютого 2022 року власна кореспондентка телеканалу «Рада» у Дніпропетровській області, згадує, що за кілька днів до повномасштабного вторгнення працювала в аеропорті, знімала, як країну покидали іноземні громадяни, переважно студенти. Саме тоді прийшло відчуття, що «от-от щось почнеться».
«24 лютого я прокинулась о 5 ранку, заблокувала телефон і побачила купу повідомлень від колег з інших регіонів – Одеси, Миколаєва, Харкова, Сум, Херсона, Маріуполя – всі писали, що чують літаки та вибухи, десь вже чули стрілецькі дуелі, бачили російську техніку. Поки я намагаюся осягнути все це, вибухи пролунали і в Дніпрі, — згадує журналістка. — Назавжди закарбувалося у пам'яті, як я дивилась на свого тоді семирічного сина, який ще спав. За кілька хвилин знайшла в собі сили його розбудити і сказати, що почалася війна. Потім я розбудила батьків, вони забрали мого сина до себе, а я почала працювати”.
Валерія згадує, що перші дні вторгнення переважно перебувала в будівлі Дніпропетровської ОВА, де отримувала оперативну інформацію про ситуацію в регіоні та включалась з нею до ефіру загальнонаціонального марафону. Потім трапилися перші зйомки прильотів у Криворізький та Нікопольський райони і регулярні відрядження.
Журналістка Валерія Холодова на місці влучання російської ракети в АЗК 26 жовтня 2022 року. Фото: Валерія Холодова
«Постійно їздили в Кривий Ріг, який регулярно обстрілює армія РФ. А після підриву Каховської ГЕС два тижні ми буквально жили в машині – вдома встигали кілька годин поспати, переодягнутися – і назад. Наслідки для Дніпропетровщини були масштабними”, — — згадує вона.
Разом із оператором журналістка відпрацьовувала кожне ракетне влучання в житлові будинки по всій області, але найскладнішою зйомкою вважає роботу 14 січня 2023 року, коли російська армія атакувала багатоповерховий будинок у житловому масиві Перемога у Дніпрі.
«Ракета влучила туди близько 15:30, о 17 ми вже були на місці, з 18 починався наш слот в марафоні. Я ніколи не бачила катастрофи таких масштабів на власні очі. Дим, пил, крики людей під завалами та сльози тих, хто чекає. Виття карет швидкої, загроза повторного удару. Ми працювали прямо під будинком, виходили в прямий ефір вісім разів, і ще кілька тижнів щоденно поверталися до будинку. Тоді загинуло 46 людей, серед яких шість дітей. Це неможливо забути і пробачити”, — розповідає Валерія. Вона до сих пір не знає, як зуміла прожити все це, втім вірить, що це є її завданням – показувати жахливі злочини російської армії, щоб ні у кого не було сумнівів, що проти України воюють бездушні криваві нелюди.
Журналістка Валерія Холодова на місці влучання російської ракети 14 січня 2023 року.. Фото: Валерія Холодова
Софія Скиба, виконавча директорка онлайн медіа "Перший Криворізький" так згадує початок повномасштабного вторгнення. «Ми розуміли, що рано чи пізно вторгнення посилиться. Але, звісно, ніхто не думав, що будуть ракети, десант тощо. В перші години вирішили працювати з дому і першозавданням було зберегти своє життя і родин. Оскільки темп просування ворожих військ був швидким, за кілька днів ми обговорили плани. Виїжджати більшість команди вирішила лише у випадку окупації міста. Ба більше, було незрозуміло, яку позицію займе місцева влада, в опозиції до якої ми працюємо», — розповідає вона.
Олександра Тронь, колишня редакторка «Сьогодні. Головне» (Суспільне Дніпро) розповідає, що її медіа працювало весь час. “Наша творча група працювала 24/7: виходили в марафон, їздили на прильоти, разом із колегами шукали інформаційні приводи дотичні до ситуації, виходили у вечірні прямі ефіри. Тобто виконували свою роботу, як і мало бути. Тільки адаптувалися до нових реалій”, — згадує вона.
«Наша команда у Дніпрі складалася з трьох людей, мене і двох журналістів, – пригадує головна редакторка сайту 056.ua Катерина Охотник. — У перші два місяці ми працювали цілодобово, без вихідних, намагаючись надати людям актуальну інформацію, що могла врятувати їхні життя. Пізніше одна з журналісток виїхала до Німеччини і не змогла продовжувати працювати. Ми залишилися вдвох, але обсяг роботи не зменшився. Фактично, ми виконували роботу штату з чотирьох людей, попри фізичну та моральну втому”.
Особистим викликом для себе як керівниці Катерина називає саме безпеку своїх підлеглих. “Відправляти журналіста на місце наслідків атак завжди було великим ризиком, особливо як ворог почав застосовувати тактику повторних ударів по Дніпру та інших регіонах. Кожне таке рішення супроводжувалося страхом, але ми розуміли, наскільки важливою є наша робота для громади”, — розповідає головна редакторка.
Євген Педашенко на момент повномасштабного вторгнення був шеф-редактором новин 11 каналу (Дніпро). 24 лютого 2022 року о 6:00 мала виходити ранкова програма. Ми всі прокинулися від вибухів і терміново почали з’ясовувати, що нам взагалі робити. Була розгубленість. Не можна сказати, що була паніка. Було нерозуміння, що робити з новинами і програмами. Зібравшись, першим кроком відмінили ранкову програму. Десь до 8.00 всі залишалися вдома, опісля почали з’їжджатися на роботу. І вже відтоді почали робити перші випуски новин, видавати всю оперативну інформацію про вибухи, що сталися в Україні” , — розповідає він. Євген згадує, що цього ж дня знімальна група поїхала дивитися, як люди реагують на початок повномасштабного вторгнення. “Перше, що ми знімали – пункт збору добровольців, які хотіли вступити до тероборони або до Збройних Сил України. Всіх, хто прийшов туди, не одразу забирали, їх відмічали, радили, куди краще піти з урахуванням їх навичок та вмінь. Був дуже потужний добровольчий рух в Дніпрі”, — ділиться медійник. Він згадує, що вже за тиждень вибудували нову стратегію роботи. За цей період частина колективу або виїхала, або не могли працювати, тож, коли редакція зрозуміла, який відсоток штату залишився, почали перебудовувати певним чином роботу редакції з урахуванням людей, які були готові працювати в тих умовах. В підсумку, телеканал збільшив кількість прямоефірних випусків новин до дев’яти на день.
Наслідки російської агресії: закриття телеканалів
Фото: Facebook-сторінка 34 каналу
У Дніпропетровській області від початку повномасштабної війни відмовилися, анулювали чи призупинили мовити в ефірі вісім телеканалів. За словами регіональної представниці Нацради з питань телебачення і радіомовлення Олени Демченко, до повномасштабної війни на Дніпропетровщині мовило 22 канали. Нині в цифрі та кабелі в області мовить лише чотирнадцять. У вересні 2023 року анулював ліцензію та згодом взагалі припинив свою інформаційну діяльність 27 канал (Дніпро). А в жовтні 2023-го року не продовжив ліцензію канал міста Марганець МСТ. Також від початку повномасштабного вторгнення призупинили мовлення за ліцензією ТОВ “Приват ТБ Дніпро” (9 канал)та УНІАН-ТБ. А телекомпанія «Електа» селища Васильківка взагалі припинила інформаційну діяльність. 34 канал (ПрАТ «Телевізійна служба Дніпропетровська») у липні 2022 року остаточно завершили свою роботу та ліцензію. У 2024 році не продовжили ліцензію ще два телеканали канали: «Самар» з міста Самар (колишній Новомосковськ) та телеканал «Відкритий» (Дніпро). Основною причиною закриття директорка телеканалу Наталія Бабаченко назвала наслідки повномасштабної війни.
На межі закриття були і онлайн-медіа. Інформаційна мережа «CitySites», частиною якої є дніпровське видання 056.ua, опинилася на межі закриття, адже одним з основних джерел доходу сайтів була реклама. Головна редакторка сайту 056.ua, пригадує, що у перші місяці війни зарплати виплачувалися з кризового фонду і це стало справжнім порятунком. “Наш головний редактор, Олег Скрипник, доклав усіх зусиль аби зберегти редакції в регіонах. Було максимально скорочено штат центрального офісу, від HR-спеціалістів до маркетологів. Все, аби залишити головних редакторів і журналістів. Вижити у ці складні часи нам допомогли гранти — ми зберегли можливість платити зарплату та підтримувати редакцію на плаву. Попри всі труднощі, ми продовжуємо працювати, із вірою в нашу перемогу», — ділиться досвідом Катерина Охотник.
За словами регіональної представниці Нацради з питань телебачення і радіомовлення Олени Демченко, від 24 лютого 2022 року жодне з друкованих видань області реєстрацію не скасували. Щодо радіостанцій, то через фінансові труднощі на Дніпропетровщині перестало мовити “ПростоРадіо”, а 2 радіостанції навпаки, розширили своє мовлення: радіо “Мегаполіс” виграли ліцензії та поширили мовлення на кілька населених пунктів, зокрема у м. Кам’янське, а “Інформатор FM” розширили мовлення на Хмельницьку, Полтавську та частину Кіровоградської області.
Кадрові зміни у медіа Дніпропетровщини
Повномасштабне вторгнення внесло зміни і в кадрове поле Дніпропетровщини. Так, від 24 лютого 2022 року дехто з журналістів виїхали з Дніпропетровщини, дехто – пішов з медіасфери, інші – взяли до рук зброю та вступили до лав Сил оборони України. Олександра Тронь, колишня редакторка «Сьогодні. Головне» (Суспільне Дніпро) розповідає, що в редакції не зупиняли колег, які хотіли виїхати чи працювати дистанційно. “Хтось виїхав за кордон, згодом звільнився, хтось повернувся. Але війна, звісно, вплинула на колектив, він змінювався і трансформувався. Чи можна сказати, що тільки війна на це вплинула? Тільки частково. До прикладу, наша колежанка Юлія Курочкіна, яка також працювала над проєктом «Сьогодні Головне», активно волонтерила з 2014 року. Потім долучилася до війська і почала займатися евакуацією тіл наших загиблих військових», — ділиться спогадами редакторка.
Наразі представники деяких медіа говорять про кадровий голод.Виконавча директорка онлайн-медіа "Перший Криворізький" Софія Скиба це підтверджує, і каже, що намагаються врятувати ситуацію з кадрами тим, що беруть менторство над студентами, і навіть мають позитивний кейс. «За 1000 днів великої війни нам, до прикладу, вдалося збільшити команду в кілька разів. До повномасштабки основний штат журналістів в Кривому Розі налічував шість осіб, зараз – 14. Також, поза Кривим Рогом, ще є люди, які з нами співпрацюють (це Київ, Тернопіль, Харків). Тобто основна команда у нас налічує 24 людини. А ще є фрілансери і люди, задіяні на проєктах», — ділиться досвідом медійниця.
На дефіцит кадрів впливає багато чинників. Один з них — журналісти беруть зброю і йдуть захищати Україну. Так, за 1000 днів повномасштабного вторгнення до лав Збройних Сил України доєдналося багато медійників Дніпропетровщини. Ось деякі з них.
Олександр Курбатов, дніпровський журналіст, який до війни працював розслідувачем у національних телепроєктах. Від початку великої війни пішов добровольцем у 128-ї бригаду ТрО Дніпра, згодом став її речником.
Юлія Курочкіна, журналістка, працювала на Суспільному Дніпро, з 2014-го активно займалася волонтерською діяльністю. Після початку повномасштабного вторгнення приєдналася до евакуаційного екіпажу, розвозила тіла наших загиблих додому. У 2023 році приєдналася до лав ЗСУ, служить у 3-ій штурмовій бригаді. Віктор Ожогін, журналіст, свого часу очолював Дніпровську облдержтелерадіокомпанію. Воював на Донбасі з 2014 року. Від початку повномасштабного вторгнення повернувся до лав Нацгвардії заступником командира роти батальйону «Дніпро 1». У вересні 2022 отримав поранення в боях під Лиманов (Донеччині), а вже за три місяці повернувся до побратимів. У липні 2023-го Віктора поранило вдруге. Він нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Олег Горовий, засновник і директор «Першого Криворізького», з перший днів війни приєднався до тероборони. Нині продовжує службу в аеророзвідці. У липні цього року до лав ЗСУ долучився і редактор та автор текстів дніпровського мистецького часопису “Незалежний Spalah” Олександр Шакіров. Також за 1000 днів повномасштабного вторгнення до лав Збройних сил України долучилисятелеоператор Богдан Антоненко та відеограф Кирило Полікевич з Суспільного Дніпро, оператор Дніпро TV Ігор Ягольник та багато інших медійників Дніпропетровщини.
Втрати і повернення журналістів
У вересні 2024 року з російського полону повернувся журналіст Артем Дубіна з Нікополя (Дніпропетровщина). Вперше він долучився до війська у 2015 році, спочатку до Національної гвардії, а згодом перевівся до «Азову» і пізніше звільнився. Від початку великої війни він повернувся на службу до «Азову», під час захисту Маріуполя був важко поранений і потрапив у російський полон. 13 вересня 2024 року «азовець» повернувся на Батьківщину.
Артем “Нікополь” Дубіна на акції Free Azov. Скрин: сайт DW
За 1000 днів великої війни медіаспільнота Дніпропетровщини зазнала втрат. Загинув фотограф та позаштатний працівник видання «Петропавлівка.City» та газети «Степова зоря» Володимир Миронюк. Українець, громадянин США, загинув на фронті у вересні 2023 року під Курдюмівкою, що на Донеччині.
Володимир Миронюк під час виконання редакційного завдання. Фото: Ірина Ситнік
Колишній оператор Дніпровської обласної телерадіокомпанії (51 канал) Денис Яцюк, вступив до Збройних сил України після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Воїн загинув 14 грудня 2023 року, під час виконання бойового завдання під Авдіївкою, Донецької області.
Денис Яцюк за кілька тижнів до загибелі. Фото: Олександр Шалдибін
Зміни в медіаполі: анонімні телеграм-канали проти офіційних медіа
Від 24 лютого 2022 року громадяни активно шукали бодай якісь інформацію про те, що відбувається в різних куточках України. І поки офіційні медіа мовчали, дотримуючись рекомендації Міноборони та місцевої влади, в месенджерах, особливо Viber та Telegram, почали активно з’являтися анонімні канали, які нехтували всіма заборонами, публікуючи інформацію про «прильоти» тут і зараз. Дніпропетровщина не стала винятком. В месенджері Telegram в перші тижні Великої війни з’явилися пару десятків анонімних каналів, які публікували точні місця, адреси та райони міста та області влучань. Найпопулярнішим з них стали ХДніпро ?? (на даний час налічує 498 354 підписників), Дніпро Оперативний ??| Війна ( 315 790 підписників), Труха⚡️Днепр (288 511 підписників), Днепр Сейчас: новости (147 804) і Х…..й Днепр | Дніпро (141 295). Більшість з них обіцяють читачам оперативні новини, а деякі навіть пишуть про достовірність їх новин, яскравий контент або «ще більше трешу». Частина з них відверто знущаються над офіційними медіа, правилами і рекомендаціями щодо публікацій чутливих даних про російські атаки, називаючи це боягузтвом («Ми говоримо те, що інші бояться»), і, зрозуміло, спонукають читачів ділитися медіаматеріалами за гроші.
Комунікація з владою: обурення і конфлікти
Постійні проблеми в комунікації між медійниками та преслужбами органів місцевого самоврядування, обласної влади, поліцейськими давно стали звичними для редакцій Дніпропетровщини. Від початку повномасштабного вторгнення ситуація не змінилася, ба більше, подекуди, погіршилася.
Олександра Тронь, колишня редакторка «Сьогодні. Головне» (Суспільне Дніпро) каже, що на початку доволі складно було комунікувати з владою як на місцях, так і на рівні регіону. “Дуже залежало від притомності та відкритості того чи іншого міського голови, очільника ОВА чи РВА та їх пресслужб. Але згодом це все трохи змінилося, багато хто з представниками влади почав створювати свої телеграм-канали, де надавали інформацію щодня, щовечора, в разі загострення, раз на тиждень. Це історія про “хтось рівний, хтось рівніший”. Провладні канали, більш дотичні до міської, регіональної влади, наприклад, мали доступ до інформації, до місць прильоту, інші – ні”, — згадує журналістка.
Шеф-редакторка 11-го каналу Інна Лисак підтверджує слова коліжанки.“За 15 років в журналістиці я можу сказати – ніколи комунікація з владою в нашому регіоні та отримання доступу до суспільно-важливої інформації не були настільки проблематичними, як зараз. Звичайно, наша країна раніше ніколи не перебувала в стані повномасштабної війни і закритість можна пояснювати саме цим. Але особистий професійний досвід підказує, що чиновники різних рівнів і пресслужби зараз інколи безпідставно закривають журналістам доступ до суспільно-важливої інформації, списуючи це на війну і не тільки”, — розповідає вона.
Шеф-редакторка констатує, що на більшість інформаційних запитів редакція не отримує конкретних відповідей від влади. Відповідно, більшість матеріалів медіа закінчуються фразою “ми надіслали інформаційний запит, але відповіді поки не отримали”.
“Ще однією проблемою комунікації з владою зараз є хаотична вибірковість, коли одним медіа, офіційно чи неофіційно наближеним до влади, можна набагато більше, аніж іншим – без чітких і зрозумілих критеріїв та відповідальності. У сухому залишку, хотілося б більше відкритості в рамках закону і співпраці з пресслужбами не лише, коли зацікавленість на висвітлення є з боку влади, а й коли вона є прямий запитом суспільства та ЗМІ”, – говорить Інна Лисак.
Найбільше обурення у медійників викликає саме робота на місцях наслідків ракетних атак. Журналісти неодноразово скаржилися, що не можуть потрапити на ці місця, отримують погрози щодо позбавлення акредитації тощо. Зокрема, у червні 2023 року у Кривому Розі фотокореспонденту-фрилансеру Стасу Козлюку погрожували позбавленням акредитації через фотографування чорних пакетів з тілами загиблих. У червні 2024-го також представниця пресслужби Дніпропетровської ОВА заборонила знімати на місці «прильоту», аргументуючи це повідомленням від «відповідних структур». І за 1000 днів великої війни ситуація не змінилася.
Допомога та прокачка нових навичок: робота Медіабази Дніпро
У листопаді 2022 року в Дніпрі, за підтримки Інституту масової інформації, розпочала роботу Медіабаза Дніпро, яка стала центром підтримки місцевих і закордонних медійників в їхній роботі в умовах війни. Тут журналісти мають можливість отримати захисне та технічне обладнання для роботи, попрацювати під час блекаутів та професійно розвиватися, взявши участь у тренінгах і вебінарах. У вересні 2023 року хаб призупинив діяльність, а вже у квітні 2024 року Медіабаза Дніпра відновила свою роботу на новій локації, та не змінила принципів: продовжує надавати в безоплатну позичку амуніцію, павербанки, під час відключень світла — комфортне робоче місце зі світлом та інтернетом та організовує заходи для професійного розвитку.
Журналісти тренують дихання під час тренінгу “Постановка та збільшення сили голосу”. Фото: Медіабаза Дніпро
Медійники вчаться надавати першу допомогу. Фото: Медіабаза Дніпро
За час роботи Медіабази Дніпро, команди хабу організували 35 онлайн і офлайн заходів, які відвідали близько півтисячі медійників Дніпропетровщини та України. Щонайменше 30 журналістів і журналісток отримали захисне спорядження та обладнання для роботи у небезпечних зонах.
Катерина Лисюк, регіональна представниця ІМІ в Дніпропетровській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews
Джерело: 056.ua
