Водень може широко використовуватись в Україні через 7-10 років переважно у рамках виробничих кластерів, вважає директор «Регіональної газової компанії» (РГК) Олег Ніконоров, передає Green Deal.
У коментарі аналітичній компанії ICIS він повідомив, що до кінця десятиліття значна частина водню, що виробляється в країні, буде використовуватися у виробничих кластерах, аніж транспортуватися на далекі відстані.
За словами Ніконорова, РГК зараз розробляє план, де будуть визначені основні вимоги щодо закачування водню до розподільних мереж. Робота над документом завершиться наступного року.
«Після публікації плану ми матимемо ще сім років для здійснення інвестицій (якщо вони будуть нам доступні) та заміни трубопровідної інфраструктури, де це необхідно. На нашому шляху існує багато «але», однак ми розуміємо, що, якщо є виробничий об’єкт, то ми можемо постачати водень споживачам, не змінюючи при цьому всю систему», — сказав директор РГК.
РГК, як відомо, має намір в якості практичного експерименту запропонувати мешканцям двох сіл на 50-100 будинків користуватися газоводневою сумішшю в опалювальних та побутових цілях з 2023 року. За словами газовиків, 20%-ва концентрація водню в суміші з природним газом поки є найбільш оптимальною сумішшю для нинішньої моделі газорозподільної системи України. При підвищенні концентрації водню спостерігається падіння тиску та витоки.
Керівник водневого проекту РГК Станіслав Казда оцінює сукупні необхідні інвестиції для проведення редизайну українських розподільних мереж під водень у розмірі EUR13-14 млрд, але при цьому налаштований скептично щодо мобілізації всіх цих коштів і вважає, що розподільчі компанії сконцентруються на модернізації лише критичних частин газопроводів.
Водночас він вважає, що Україні може не вдатися розпочати постачання водню до Європи газопроводами в поточному десятилітті.
«Українська газова інфраструктура настільки складна, що у вас немає можливості транспортувати водень (магістральними мережами – ІФ) без розподілу. Транспортування та розподіл не можуть бути відокремлені один від одного. Тоді ж необхідно (в якості альтернативи – ІФ) побудувати новий трубопровід для постачання водню на експорт, але це навряд чи відбудеться в найближчі 10 років», — зазначив Казда у коментарі ICIS.
Крім того, він наголосив, що для експорту водню в Європу системні зміни мереж мають відбутися не лише в Україні, а й у Словаччині, Чехії і навіть Німеччині, вважаючи, що більш ймовірним шляхом являється експорт аміаку (хімічна сполука азоту та водню) водними маршрутами.
З іншого боку, РГК також займається розробками у сфері закачування та транспортування біометану розподільчими мережами і має намір підключити перший завод з виробництва біометану до мереж у середині поточного року.
Керівник проектів з міжнародних відносин РГК Ігор Гоцик пояснює, що працювати з біометаном набагато простіше, ніж з воднем як з точки зору закачування, так і з точки зору транспортування в силу його хімічних характеристик, та відзначає зростання кількості виробників біогазу, які зацікавлені очищати його до біометану та транспортувати споживачам.
“Нам надійшло близько 15 заявок щодо підключення (біогазових заводів до мереж – ІФ), і кількість охочих зростає щотижня”, – сказав Гоцик у розмові з ICIS.
