У Верховній Раді вже більше року без руху лежить законопроект № 11228-1, який пропонує розширити перелік обставин, коли дії людини не вважаються злочином. Зараз це стосується ситуацій, коли оперативні працівники органів правопорядку або особи, залучені до конфіденційного співробітництва «інкорпоруються» у злочинні групи та організації.
Автори проєкту закону пропонують поширити цю норму ще й на завдання у сфері розвідки та контррозвідки, пише Судово-юридична газета.
Якщо заглибитись у історію цього питання, то необхідно згадати, що ще у 2020 році було прийнято Закон України «Про розвідку». Стаття 21 цього Закону передбачає виконання розвідувальних (спеціальних) завдань співробітниками розвідувальних органів та особами, залученими нашою розвідкою до конфіденційного співробітництва.
На той час застосування цього інструменту було скоріше потенційним, ніж поширеним з огляду на «гібридний» характер війни, однак в умовах відкритої повномасштабної агресії, окупації значної території країни, ситуація із застосуванням цієї норми змінилася, а потреба у виконанні розвідувальних завдань на контрольованій ворогом території стала нагальною необхідністю.
Тому, навесні 2024 року група народних депутатів Комітету з питань правоохоронної діяльності та Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки стала ініціаторами вказаного законопроекту і вже у червні 2024 року законопроект був прийнятий Верховною Радою у першому читанні. А 11 липня того ж року Комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував його для розгляду у другому читанні.
Попри те, що 3 вересня 2025 року законопроект був внесений до порядку денного 11 сесії, до його розгляду у другому читанні справа поки що не дійшла. Причина цьому наразі невідома, можливо, питання з прийняттям затягується через критику на кшталт «навіщо надавати додаткові повноваження спецслужбам і правоохоронним органам». Втім, критика все ж таки має бути конструктивною. З правової точки зору, а для чого взагалі необхідні ці законодавчі зміни?
Справа у тому, що люди, які перебувають на тимчасово окупованих територіях і добровільно зголосились допомогти українським спецслужбам у боротьбі з ворогом для отримання важливої інформації, мають, так би мовити, «наблизитись впритул до ворога». Для прикладу, вони мають працевлаштуватись в місця, де циркулює така важлива інформація, зокрема в окупаційні адміністрації, можливо, навіть піти служити у правоохоронні органи самопроголошених республік, а також за потреби виконати певні делікатні завдання.
Але при цьому вони, як для інших свідомих громадян, так і для української Феміди, є злочинцями, оскільки їх дії формально підпадають під ознаки злочинів колаборації, державної зради, пособництва агресору тощо. Однак важливо те, що ці люди пішли на «співпрацю» з ворогом виключно для прикриття своєї діяльності на користь України, що, на жаль, наразі лишається поза увагою закону.
Як зазначено у пояснювальній записці до законопроєкту, настав час законодавчо визначити, що «не є кримінальним правопорушенням вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону в інтересах забезпечення національної безпеки України, виконувала заздалегідь затверджене керівником спеціально уповноваженого державного органу у сфері контррозвідувальної діяльності контррозвідувальне (спеціальне) завдання або заздалегідь затверджене керівником розвідувального органу, розвідувальне (спеціальне) завдання».
На що тут варто звернути увагу? Перше, це те, що норма виписана таким чином, щоб не було можливості затверджувати «заднім» числом зазначені завдання, оскільки затвердженню такого завдання передує складна та тривала робота спецслужби по впровадженню відповідної особи.
Як зазначають ініціатори законопроекту, в рамках виконання спеціального завдання будь-яка особа не наділятиметься правом вчиняти вбивства, катування чи інше насильство. За такі дії, незалежно від наявності спеціального завдання, винна особа буде притягнута до кримінальної відповідальності. При цьому є вкрай важливим те, що рішення про звільнення від кримінальної відповідальності прийматиметься виключно судом на підставі клопотання прокурора та дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні.
Інша новела, що пропонується – це внесення змін до ст. 3 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», які передбачають запровадження державного захисту стосовно «осіб, залучених розвідувальними органами та суб’єктами контррозвідувальної діяльності до конфіденційного співробітництва».
На підтримку згаданої вище ідеї варто згадати й про іноземний досвід правоохоронних органів. Зокрема, в США діють аналогічні норми, які гарантують спецслужбам імунітет у межах їхнього мандату, а у Франції таємні агенти мають імунітет лише під час проведення операцій: вони захищені лише в межах операції та її цілей. Усі таємні операції повинні бути заздалегідь санкціоновані суддею. Імунітет надається як частина державного суверенітету, але не поширюється на міжнародно визнані злочини, які порушують міжнародне право.
Для прикладу, у Німеччині такі особи мають захист від переслідування, коли кримінальні діяння вчиняються в рамках їхніх офіційних повноважень. Закон дозволяє «кримінальну поведінку», якщо це необхідно для національної безпеки або запобігання злочинам. Однак імунітет є обмеженим, і межа проходить по діяннях, що суперечать міжнародному праву.
Операції під прикриттям повсюдно розглядаються як звичайні операції — без винятків лише через їхню специфіку. Можна стверджувати, що майже всі операції містять елемент «незаконності», однак існує «шкала» її обсягу. Для України, яка прагне інтеграції в ЄС та НАТО, це також виглядає як логічний крок.
В цілому, запропонований парламентарями у законопроекті №11228–1 механізм видається достатньо коректним з правової точки зору. При цьому мова не йде про звільнення таких осіб від відповідальності у разі заподіяння ними шкоди охоронюваним інтересам інших осіб, а про надання спецслужбам та їх агентам інструменту для ефективної роботи, при цьому зберігаючи баланс між контролем зі сторони держави та службовою необхідністю.
Фактично можна констатувати, що головною гарантією законності проведення таких операцій є унормована необхідність забезпечити певну прозорість, а також врегулювати всі можливі аспекти діяльності спеціальних органів та їх потенційні наслідки.
Законопроект пропонує встановити «правила гри» – якщо шкода під час виконання завдання була неминучою, то це не є злочином. Водночас у разі допущених зловживань зберігається механізм відповідальності за допущені зловживання.
Отже, чи варто приймати цей законопроект? Головні аргументи «за» та «проти» законопроекту вже розглянуто, а рішення залишається за парламентом.
В’ячеслав Хрипун
Джерело: 056.ua
