Свежие новости Днепра и Украины


Информационный портал города Днепр

Пароплав як член родини. Історія найяскравішого представника романтизму

Сентябрь 15
20:04 2018

Враховуючи несподівану увагу до біографії Конрада, тримайте ще Гюго. І не за будьте про наголос – Віктóр, пише письменник Антон Санченко

В юності Віктор Гюго записав у щоденнику: "Хочу бути Шатобріаном або ніким". Проминуло майже два століття. Про Шатобріана ми пам’ятаємо переважно завдяки рядкові Пушкіна "любви нас учит не природа, а Сталь или Шатобріан" і… цьому записові в щоденнику молодого Гюго. Тому що його "Собор Паризької богоматері" досі читає кожна культурна людина. А в самій Франції, скажімо, в повісті "Все попереду" єдиного двічі лауреата Ґонкурівської премії Ромена Гарі, старий імігрант забутої національності на лавочці в арабському кварталі не розлучається з книжкою Гюго, іноді плутаючи її з Біблією. Отже, мрія молодого Гюго не справдилася – Шатобріана він не повторив, а значно перевершив.

Син наполеонівського генерала, Віктор починав як поет і вигравав престижні літературні премії (у них вже тоді були літературні премії, так). Продовжував як драматург. Його п’єси збирали аншлаги в Парижі, деякі з них цензура забороняла прямо впродовж першої вистави, і це своєю чергою призводило до студентських заворушень. Однак до історії світової літератури він, безсумнівно, увійшов як романіст.

Еволюцію політичного кредо усередненого європейця можна описати таким старим анекдотом. У 20 – анархіст, у 30 – соціаліст, у 40 – демократ, у 50 – монархіст. Гюго еволюціонував уздовж цієї осі у зворотному напрямку. Був переконаним монархістом замолоду і в став у зрілості прапором французької республіки, незручним опонентом імператора Наполеона ІІІ у вигнанні, яке тривало довгих 19 років і закінчилося тільки із крахом монархії у Франко-пруській війні.

Читайте також: Книжник на борту: автор найвеличнішої книжки людства після Біблії та "Одіссеї"

Також існує безліч літературних анекдотів про Гюго. Мої улюблені – про те як він постриг собі половину голови й викинув ножиці у вікно, коли йому терміново було потрібно дописати якийсь роман. І другий – про те, як він відмовився від ордену Почесного легіону, щоб не засмучувати друга Дюма, якого такою честю обійшли, й у результаті уряд був змушений нагородити орденами обох.

Більшу частину свого вимушеного вигнання він провів на англійських островах Джерсі та Гернсі. Начебто й Англія, притулок усіх демократів типу Герцена й Березовського, але в той же час – не полишивши Франції. Тому що ці англійські острови розташувалися в Ла-Манші значно ближче до берегів Нормандії, ніж Британії. Більше того, береги Франції оточують затоку з островами із трьох боків. І найголовніше – мешканці островів розмовляють радше французьким, аніж англійським суржиком. І взагалі – підтримують різноманітні зв’язки із поблизькими французькими, а не з віддаленими англійськими портами. Начебто й у вигнанні, а начебто нікуди й не від’їздив. До речі, не менш, аніж своїми літературними преміями і нагородами, Гюго пишався тим, що гернсейські рибалки прийняли в побуті деякі вигадані ним назви місцевих скель і бухт, про що не забув елегацько згадати в романі "Трудівники моря".

Майже всі свої уславлені романи Гюго написав саме на цих островах. Але коли щодо інших шедеврів іще можна уявити, що вони могли би бути написаними й у Брюсселі чи Лондоні, де Гюго теж деякий час жив, то запропоновані "Трудівники моря" повністю зобов’язані своєю появою перебуванню автора на Гернсі та Джерсі.

Більше того, в неквапному вступі до "Трудівників моря", який примушує сучасного читача запанікувати, роман чи все ж таки путівні нотатки він взяв почитати у бібліотеці, Гюго описує архіпелаг із ретельністю першовідкривача. Або навіть ще прискіпливіше – із подробицями, які зроблять честь штатному ботанікові чи орнітологу експедиції. Тому що острови в океані – то інший світ, відкритий всім пінним валам і вітрам Атлантики, й інші люди, котрі нікуди не поспішають і звикли розраховувати насамперед на самих себе. Популярна в Україні народна розвага – порозумувати, хто кого годує, в океані не має жодного сенсу: кожен острів годує себе сам. Як і кожен рибалка – щоразу сам на сам бореться з океаном.

Читайте також: Чергове свідчення української культурної самодостатності

Мешканці архіпелагу, острів’яни, – всі ті рибалки, моряки, контрабандисти, митна сторожа, робітники корабелень і судновласники, якими переповнені сторінки цього роману, начебто самою природою створені для потреб такого літературного стилю як романтизм, найяскравішим преставником якого і був Віктор Гюго. Цілісні, прямі, мовчазні, відлюдні й водночас шаленці, як рибалка Жильят. Тільки ось із необхідним за законами жанру казковим злодієм, якому має протистояти головний герой за канонами романтизму, вийшло якось непереконливо. Тому що Жильят протистоїть значно могутнішому суперникові – самому Атлантичному океанові. Гюго начебто і пригадує, що в романтизмі зло має бути персоніфікованим, і намагається зліпити такого злодія з досі бездоганного капітана місцевого пароплава "Дюранда", однак навіть це можна вважати натяком, що серед превелебних острів’ян міг трапитися лише глибоко законспірований злодій. Якби не романтизм – вчинки капітана Клюбена могли б мати й інше пояснення без жодних втрат для сюжету. Про те, що він вчинив нечесно, інші герої роману та читачі довідуються від автора. І мають йому вірити на слово, тому що інших свідків, окрім океану, нема, але автор-всезнайко – також одна із характерних рис романтизму.

До речі, назву пароплава Гюго пише без лапок, наполягаючи на цьому. Дюранда. Тому що це нововинайдене на ті часи судно, що забезпечує острову єдиний надійний зв’язок із материком, можна вважати членом сім’ї місцевого щасливого судновласника Летьєрі. А ми можемо вважати "Трудівників моря" також першим романом, в якому однією з головних дійових осіб є пароплав. А головною інтригою – його порятунок після кораблетрощі, на якому зав’язано все, аж до весілля його "молодшої сестри" – небоги судновласника Дерюшетти, чиє ім’я є зменшувальним від Дюранди.

Думаю, я сказав уже доволі, щоб зацікавити читачів і спонукати їх слідкувати за інтригою та сюжетними поворотами цієї пригоди самостійно. Зауважу тільки, що з часів Гюго наші знання про море дещо змінилися, й завдяки винаходу іншого француза, Жака Ів Кусто, ми вже знаємо, що спрути не бувають ні такими велетенськими, ні такими кровожерними – живуть усього два роки й на аквалангістів воліють не нападати. Але це не зменшує принад цього роману. Колісні пароплави, либонь, теж давно застаріли. Але не змінилися ні море, ні його трудівники.

Вже звіряючи написання екзотичних імен острів’ян для цієї передмови, я зрозумів: якщо нашого Олександра Гріна перекласти французькою, вийде їхній Гюго.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Сообщить об ошибке — Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

0 Комментариев

Хотите быть первым?

Еще никто не комментировал данный материал.

Написать комментарий

Комментировать

Оставляя свой комментарий, помните о том, что содержание вашего сообщения может задеть чувства реальных людей, непосредственно или косвенно имеющих отношение к данной новости. Проявляйте уважение и толерантность к своим собеседникам. Пользователи которые нарушают это правило - будут заблокированы.





ru.dhgate.com